"Динамо" - "Шахтар" - 2:3. Неймовірне-очевидне

"Динамо" - "Шахтар" - 2:3. Неймовірне-очевидне

Шева і Ко вилетіли з Кубка / Фото: ФК "Динамо"

Динамівський король у найвирішальніший момент виявився голим.

Дуже ризикував наставник донеччан Мірча Луческу, прозоро натякаючи напередодні зустрічі про видимі вади динамівської атаки. На думку шахтарського тренера, результативна гра динамівців проти "Зорі" - то радше виняток, ніж закономірність. Ох, і отримав би на горіхи Мірча Михайлович у разі поразки "Шахтаря". Але «Шахтар» виграв. Причому упевнено і навіть показово. І тепер із пісні слів не викинеш – динамівська атака дійсно не "того". Луческу відповів за свої слова. Отже, мало бути правим, треба бути правим вчасно.

Динамо - Шахтар - 2:3. Відеоогляд матчу

Перед грою точилося чимало дискусій на тему "кому ж таки важливіший цей матч". Переважна більшість версій схилялася до наступного – емоційну й функціональну перевагу мають динамівці, оскільки вони лідирують в чемпіонаті, не мають видимих проблем із психологічною складовою гри, а крім того вже давненько не перегравали донеччан в національному Кубку. Все це мало в собі раціональне зерно. Проте було одне "але". "Шахтар" вважав інакше. Причому не просто так, а серйозно вважав.

Динамо - Шахтар - 2:3. Огляд і статистика матчу

По-перше, Луческу  вгадав зі стартовим складом. По-друге, гірники дуже грамотно побудували свою гру і, що найголовніше, наглядно продемонстрували, за рахунок чого і кого вони будуть досягати потрібного результату. У той же час, як на мене, варто, а то й конче необхідно говорити – або так: волати – й про іншу сторону медалі. Себто про динамівські проблеми. Чи помилки. Як кому зручніше. Мені здається, що Сьомін, на відміну від свого колеги, таки не вгадав із стартовим складом. Ну і динамівські оборонці цього разу перевершили не лише самих себе, а й своїх донецьких візаві в кількості результативних помилок.

Отже, про самий суб’єктивний момент – можливу помилку ЮрПавловича. Мені здається, що вона очевидна. Дарма динамівський тренер із впертістю, вартою іншого застосування, спроваджує до стартової одинадцятки Шевченка. На превеликий жаль, Андрій Миколайович не відповідає взаємністю своєму тренерові. Шева уже не тягне. Причому видно це неозброєним оком. Якщо раніше свою неучасть у відборі чи відпрацюванні в обороні Андрій компенсовував старанністю в атаці, нині він і цього не робить. У підсумку і захист страждає, і творча частина команди також. За партнера змушені віддуватися Гусєв із Ярмоленком. Вони, зрештою, й змайстрували на двох перший динамівський гол. Проте він так і не став переломним.

Бо до того "Шахтар" реалізував усе, що створив. І творцем  усього цього став той, над ким останнім часом не зловтішався хіба що лінивий. Срна його прізвище. У першому випадку Даріо візуально простою, проте майже ідеальною по суті передачею вивів на завершальну фазу атаки Едуарду. Ідеальність полягала в тому, що м’яч після прострілу донецького капітана пройшов між двома центральними оборонцями господарів. Михалик сподівався, що зіграє Бетао, а Бетаю думав, що зіграє Михалик. У підсумку зіграв Едуарду.

Кількома хвилинами пізніше хорватський півоборонець гірників середньою вертикальною передачею відрізав ледь не пів команди супротивника. А Луїс Адріано знову присоромив центральних оборонців. Якась містика: донедавна Михалик із Бетао лише набирали вістів, тоді як на їхніх донецьких колег по амплуа сипалися шишки, немов із рогу достатку. І ось в самий необхідніший момент київські стовпи оборони перетворилися в просто стовпів. Як це було кількома днями раніше (та й кількома тижнями також) з Чигринським та Ракицьким.

Проте, за великим  рахунком, динамівська безпорадність у захисті стала радше наслідком, а не першопричиною. Наслідком невпевнених,прямолінійних і, що показово, повільних дій київської команди в центрі поля та на атакуючій фазі. Явно бракувало командної швидкості. Явно не вистачало ще одного заведеного, творчого гравця. Бо "Шахтар", при всьому іншому, нічим особливим не дивував. Він просто робив те, що мав робити. Грамотно і якось навіть солідно. А в "Динамо" так не виходило.

Правильність  наших міркувань підтвердив Сьомін. На другий тайм він випустив Милевського. Замість Шевченка. Динамівський керманич визнав свою помилку. Але було вже запізно. Передовсім тому, що "Шахтар" продовжував гнути свою лінію, навіть не намагаючись втримати слизьку перевагу. Не мудрував зайве й Луческу, витягуючи козирі зі своєї колоди тільки тоді, коли цього вимагала ситуація. Гості просто намагалися відтісняти опонента подалі від своєї карної зони. Навіть ще далі – до середини поля. А оскільки небезпека донецьких контратак була справді реальною, говорити про динамівську ініціативу не доводилось. І хоча кияни вже могли запропонувати і колективний відбір, і командну швидкість, "Шахтар" також не збирався пасти задніх. Як упевнений у собі боксер-важковаговик, він гідно тримався, очікуючи на свій шанс. Який за такої гри обов’язково мав з’явитися.

І він дійсно з’явився. Черговою помилкою динамівського  захисту знову скористався Едуарду. Гру було зроблено. Красиво і впевнено. Динамівців "тицьнули носом" на власній території.

Щоправда, ситуація в один момент ледь не вийшла із-під  контролю гостей. А все тому, що на рівному місці знову травмувався  Чигринський. Як не фартить, то вже по повній! Замість нього вийшов якийсь надто зациклений на чомусь Кучер. І майже одразу вивів на ударну позицію… Алієва. "Шахтар" врятувала стійка. "Динамо" ж після удару Едуарду не врятував ніхто.

Повторюсь –  після цього гру було зроблено. І навіть гол Мілевського на останніх секундах не зміг притлумити шахтарської радості. Дійсно, правим треба бути своєчасно: виходить, що "Динамо" таки зарано до серйозних звершень. А "Шахтар" знову довів, що він ліпший.

Повʼязані теми:

Наступна публікація