Дванадцятий гравець, або Галаслива армія. Як фани "Бешикташу" заряджають команду на бій

© vodafonearena.com.tr
Турецькі вболівальники традиційно вразили своєю гучною підтримкою - тепер і під час матчу з київським "Динамо".

Коли їдеш до Туреччини не за джинсами, шубами, "швейцарськими годинниками" й шкірянками, а по футбольних справах - маєш бути готовим до жорсткого прийому. Вболівати тут люблять, і вболівання це агресивне за своєю природою - не обмежується піснями на стадіоні.
 
У день матчу, крім афіш на барах-пабах і кафе з анонсами телетрансляцій Ліги Чемпіонів, видається, ніби нічого не свідчить про вечірню гру "Бешикташу" й "Динамо". Стамбул просто тоне в туристах і в заклопотанній буденності. Не видно натовпів фанів з накритими "полянами" й перед стадіоном, як буває на батьківщині.

стамбул
ТСН.ua

 
Водночас власне на арені починається пекло.
 
Каміння, палок, мачете, "колющих-режущих" і навіть менш небезпечних монет не було. "Динамо" - не "Галатасарай", країна у постпереворотному стані, тож фанати "Бешикташу" обмежилися шаленою підтримкою своєї команди. Шаленою у найповнішому значенні цього слова.

Кажуть, після голу Циганкова, в біло-синіх з трибун полетіла пляшка води. Це ще можна назвати "адекватною" реакцією, зважаючи на шал і вир емоцій турків. Легка версія агресії.

Бешикташ - Динамо_10
Reuters

До прикладу, вболівальники російського "Локомотиву" у листопаді минулого року скаржилися на цькування в транспорті, відкриту зневагу з боку поліції, заявляли про напади з ножами. Примітно, що це сталося до інциденту зі збитим російським літаком. 

Від звуку на "Водафон арені" може справді закласти вуха: важко повірити, що його створюють люди. Турецькі фани - це не просто "дванадцятий гравець", це ціла армія за твоєю спиною. Вони не змовкають на жодну хвилину, підбадьорюють і підбурюють одне одного кричати, волати, відбивати ритм, аплодувати, співати протягом всього часу. Вони стоять весь матч. Жодних готдогів, соняшникового насіння, горішків. Абсолютна самовіддача й окрема стихія. Від свисту в бік команди противника можуть неконтрольовано проступити сльози: звук просто нестерпний фізично. Попри те, що це фанати команди-ворга - ними неможливо було не захоплюватися. Особливо, коли порівнюєш із "Олімпійським", що ледь заповнюється на 10 тисяч пасивних глядачів в матчах УПЛ. Котрим давай лише хліба й видовищ. Давайте визнаємо: "Динамо" не якийсь умовний суперпопулярний попсовий "Реал" чи "Манчестер Юнайтед": проте підтримати "чорних орлів" прийшов весь стадіон. Гучно підтримати. Тепер давайте згадаємо підтримку "Динамо" на попередньому матчі в Лізі з "Наполі". 
 

Насправді від стамбульців очікувалася більша агресія - хоча б візуальна. Проте турки обмежилися хіба що насмішкуватим жестовим припрошуванням "відповісти" на їхні потужні заряди. Мовляв, що ви можете показати. Деякі розмахували руками, ніби показуючи, що чекають на нас назовні.
 
Ясна річ, що три десятки динамівських фанів не змогли б перекричати цей рій. Та і не особливо намагалися. У нас була, як то кажуть, своя атмосфера. Головне - засвідчити підтримку, а це завдання було виконане. Від очевидної кількісної, та і якісної, переваги особливо нічого не врятує. Лише здивувало, що до такого відносно бюджетного міста й безвізово-режимної країни поїхала невелика частина киян.

бешикташ арена_3
ТСН.ua
Водафон Арена

 
На стадіонах, звісно, найбільше задоволення отримуєш власне від вболівання. Прямо скажемо, на трибуні багато факторів, які завадять продивитися нормально матч: з цією метою треба лишатимя вдома перед екраном. У Стамбулі було двояке враження: з одного боку - круто - бо це євровиїзд; з іншого - якось не по собі, оскільки в Україні звикаєш бути домінантним звуком навіть на гостьових матчах, принаймні на більшості з них: у "Динамо" все ж статистично найбільша кількість виїздної підтримки в УПЛ і Кубку України. На арені "Бешикташу" довелося побувати в доволі незвичній ролі. 

бешикташ арена_1
ТСН.ua
Водафон Арена

 
І от ще одна дивина: поліція. Ввічлива й неагресивна. Особливих ексцесів не було, та й обшук - доволі поверхневий, хоча країна - з надзвичайним рівнем безпеки через постійні терористичні загрози. Ось лише хай би вивчили кілька фраз англійською, бо користування мобільним перекладачем при спілкуванні створює забагато незручностей і непорозумінь. 
 
Архітектурно стадіон не вразив: навіть наш нефутбольний "Олімпійський" з біговими доріжками захоплює більше, ніж нова стамбульська арена. Але, як вболівальнику, максимальна наближеність трибун до поля мені все ж видається головнішою за візерунки на даху. 

Після матчу вже в літаку думалося про те, яка в нас ще незріла традиція вболівання в цілому. Про те, як забиваються бари на іграх, але не стадіони. Як люди легко зневірюються, критикують й лишають собі із задоволень лише пиво й насіння. І як же ж насправді неймовірно круто - бути в ейфорії вболівання. Коли сам собі створюєш незабутню подію, попри результат. 

Ну і так - ліпше повертатися додому з легким рюкзаком і купою вражень, ніж стовбичити на контролі в аеропорту з мішками шуб і дешевих джинсів (чим суттєво дивувати митників). 

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції © За матеріалами Проспорт / А.Д.
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції