Україна – Німеччина – 3:3. Вище неба

Українці не втримали перемогу, двічі ведучи в рахунку© Євген Малолєтка/ТСН.ua
У день шести  одиниць Україна відкрила новий-старий стадіон і зіграла серцем.

Від великого до смішного – лишень крок. Проте і в зворотному напрямку - аж ніяк не довше. Збірна України, котра останнім часом (та й не лише останнім) методично привчала до розчарувань, перетворюючись із солідного четвертьфіналіста світового чемпіонату на позбавленого лоску сіруватого середняка, наглядно показала, що одним вдалим матчем за бажання можна знову все поставити на місце, тобто із голови на ноги. Таке зазвичай трапляється, коли граєш серцем. Україна в день шести одиниць грала саме так.

Україна - Німеччина - 3:3. Фото, відео

Власне, по-іншому навряд чи мало статися. Могло статися, але – не мало. Надто виняткова ситуація, занадто символічна, я б сказав. Все, що можна було програти, вже програли. Все, що можна було втратити в іміджевому сенсі – втратили. І хоча Україна велика, проте відступати дійсно нікуди. Тим більше, що за спиною – реставрований красень-стадіон, а попереду – фінішна пряма до чемпіонату Європи. Тут хоч хворий, хоч неспроможний, хоч випадковий – якщо вийшов, то розбийся в пух і прах, проте зроби. Доведи. Не залиш байдужих. І не залишайся байдужим.

На "Олімпійському" виникла жахлива тиснява (фото)

І нам це вдалося. Уперше за останні роки. Чи не вперше з моменту одкровення на німецькому Мундіалі. На таку збірну України хотілося дивитися. За таку збірну України хотілося вболівати. Такою збірною України хотілося пишатися. Невже я все це говорю?!

Проте починалося для нас майже все традиційно. Хронічно хвора українська збірна була позбавлена не тільки кадрового маневру, а й можливості по-справжньому оцінити свою реальну силу. На тлі експериментального складу Бундестіму експериментальний склад синьо-жовтої команди мав неприкриті проблеми й очевидні вади. Наш суперник по праву вважається одним із двох континентальних гегемонів, і має в своєму розпорядженні досвідченіших, майстерніших і фактурніших виконавців. На нашу користь могли зіграти лише бійцівські якості й вишкіл. Небагато шансів, як на перший погляд. Проте немало, якщо граєш серцем. А за спиною – повна чаша нової арени, що пам’ятає славетні старі часи.

Спочатку не дуже вірилось, що зможемо. Німці, як вправні породисті воїни, візуально легко впоралися із стартовим тиском опонента. І хоча той тиск вмістив у себе й непоганий момент, і здоровий пресинг, він тривав не більше п’яти хвилин. Після цього гості остаточно розігрілися, розправили плечі й почали займатися саме тим, чим займаються впродовж кількох останніх місяців. А саме – методичним, кваліфікованим підлаштуванням під себе як ігрової ситуації, так і суперника.

За рахунок чого вони це можуть собі дозволити? Передовсім за рахунок швидкого, я б сказав миттєвого переходу від оборони до нападу. А ще – за допомогою розтягування своїх візаві на флангах та «перекусуванню» суперника в центрі поля. Увесь свій джентльменський набір команда Льова продемонструвала й цього разу.

Одначе команда Блохіна цього разу продемонструвала те, чого не показувала вже досить давно – спортивну злість, натиск, бажання. Українці зробили основний акцент на контргру. І вона спрацювала. Першочергово тому, що господарям вдалося втілити в життя головний козир гостей – їхнє уміння миттєво переходити із однієї фази гри в іншу. Попервах здавалося, що Шевченко, який виконував роль висунутого на самісіньке вістря нападника, не зможе розганяти атаки, бо не вистачає Андрієві швидкісних характеристик. Проте наш капітан цього разу проявив інший талант – вміння віддати хорошу передачу. Саме після пасу Шеви Україна відкрила рахунок.

Мабуть, символічно, що автором першого м’яча на оновленому "Олімпійському" став саме динамівець. Ця арена була свідками славетних динамівських тріумфів. І хоча вони вже в минулому, далекому минулому, дуже вже хотілось розгледіти в цьому щось символічне. Розгребти, бодай на хвильку, жовте листя з пам’яті про минулі динамівські звитяги.

Після другого забитого м’яча вже хотілося кричати, що це той же стадіон, на якому колись грав Блохін – настільки був схожим шістдесятиметровий спринтерський рейд молодого Коноплянки на подібні витівки молодого Блохіна. Здалося навіть, що в очах Олега Володимировича забриніли сльози. То було немов трохи сонця в холодній воді. За це можна було багато чого пробачити. Навіть м’яч, який ми пропустили. Навіть те, що в першому голі німців взяли участь не лише гості, а й опосередковано Милевський із Тимощуком. Мабуть, тому, що наша команда дійсно грала. Була справді командою. Відвикли ми від цього.

Настільки, що третій наш м’яч особисто мене ввів у ступор. На мить, однак отетеріння прийшло  перед ейфорією. Це ж треба так! Невже це ми?!

Після шедевра  Назаренка більше всього хотілося, аби матч закінчився. Для того, аби  в казки виявився не просто гарний, а найщасливіший кінець. Щоб можна  було завтра проснутися із напівзабутим відчуттям гармонії не лише із собою, а й оточуючим світом. Бо добре розумілось, що німці тепер справді розлютяться.

І вони розлютилися. По-справжньому. Замінами Льов зумів оживити свою команду. І вона зуміла вистрибнути із лещат традиційності, в які сама себе й загнала в першій половині зустрічі. До усіх своїх видимих чеснот тевтонці додали ще й бажання та пресинг. І це принесло свої результати. Власне, не могло не принести.

Проте, віддаючи належне збірній Німеччини, не можна не відзначити збірну України. Це була вже не та команда, що розсипалася  після перших же відчутних ударів у матчі з Францією. І перестала грати в найвідповідальніший момент, як це було в матчі проти Уругваю.

Перебуваючи під шаленим тиском, українці продовжували чимдуж чіплятися за м’яч. І сподіватися на контратаки. Якби наше щастя, рахунок міг стати непристойним. На нашу користь. Проте, мабуть, нам ще рано розраховувати на прихильність футбольних Богів у матчах з футбольними Богами. Німці, так чи інакше, не дозволили себе зганьбити. Натомість витиснули із несприятливої ситуації максимум. Особливо показовим у цьому сенсі став третій м’яч. Необов’язковий гол, якийсь не дуже логічний. Проте таки закономірний.

У цьому трилері був ще й десерт. Фінальний штурм гостей змінився другим диханням господарів. І ось тут хотілося, що ця гра  не закінчувалася ще довго, настільки переконливими й справжніми виявилися актори. Настільки справжніми виявилися емоції. Настільки непідробними будуть слова вдячності за цей матч, який, певен, запам’ятається надовго.

Хоча б тому, що він дає надію. Кожному –  свою.

Олександр Солнцев

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 4
Вибір редакції